Набір для виявлення нісенітниць: як мислити критично в епоху інформаційного шуму

«Уявіть: у моєму гаражі живе вогнедишний дракон. Щоправда, невидимий. І його не торкнутися, не почути й навіть не виміряти жар його дихання. Але повірте — він там».

Цю ілюстрацію вигадав космолог і популяризатор науки Карл Саган (Carl Sagan), щоб показати безглуздість тверджень, які неможливо перевірити. А разом з нею він запропонував і протиотруту — «набір для виявлення нісенітниць» (Baloney Detection Kit), інструментарій критичного мислення, яким може користуватися кожен.

Що таке Baloney Detection Kit
Це неформальний набір прийомів для оцінки аргументів і викриття хибних тверджень. Карл Саган описав їх у книзі «The Demon-Haunted World» («Світ, повний демонів»), у розділі «Витончене мистецтво виявлення нісенітниць» — як інструменти науковців, доступні будь-кому.

Саган відомий внеском у планетну науку та палкою підтримкою космічних досліджень і критичного мислення. Він умів пояснювати складне просто — серіал «Cosmos: A Personal Voyage» зробив науку доступною мільйонам і надихнув не одне покоління науковців.

Цим набором автор хотів передати звичним людям ті ж інструменти, якими користуються дослідники. Він складається з двох частин: перша дає базові навички мислення, друга — показує логічні та неформальні помилки, яких варто уникати.

Дев’ять принципів здорового скептицизму
Саган бачив неабияку користь в оптимістичному скептицизмі щодо авторитетів — це визначальна риса його підходу. На його думку, скептичне мислення було незамінним інструментом, який дозволяє «допитувати тих, хто стверджує, що щось є правдою». Ось інструменти такого мислення:

Там, де це можливо, факти мають отримувати незалежне підтвердження.
Заохочуйте змістовну дискусію щодо доказів між обізнаними прихильниками різних точок зору.
Аргументи від авторитету мають малу вагу — «авторитети» помилялися в минулому і помилятимуться в майбутньому. Точніше сказати, що в науці немає авторитетів, є хіба що експерти.
Висувайте кілька гіпотез. Якщо щось потребує пояснення, продумайте всі можливі варіанти. Тоді придумайте перевірки, які дозволять систематично спростувати кожну з альтернатив. Гіпотеза, що витримає таке «дарвінівське» відбракування серед кількох робочих гіпотез, має значно більше шансів бути правильною, ніж та, яку ви обрали першою лише тому, що вона сподобалась.
Намагайтеся не прив’язуватися до гіпотези тільки тому, що вона ваша. Це лише проміжний етап на шляху до знання. Запитайте себе, чому ця ідея вам подобається. Чесно порівняйте її з альтернативами. Спробуйте знайти підстави для її відхилення — якщо не зробите цього самі, це зроблять інші.
Вимірюйте кількісно. Якщо те, що ви пояснюєте, має якийсь числовий показник, вам буде значно легше розрізнити конкуруючі гіпотези. Усе нечітке й якісне допускає багато трактувань. Звісно, істина є й у багатьох якісних питаннях, з якими нам доводиться мати справу, — просто її складніше знайти.
Якщо є ланцюг аргументів, кожна ланка — включно з вихідною передумовою — має бути міцною, а не лише більшість із них.
Бритва Оккама. Це зручне практичне правило підказує: коли дві гіпотези однаково добре пояснюють дані, обирайте простішу.
Завжди запитуйте, чи гіпотезу можна, бодай у принципі, спростувати. Твердження, які неможливо перевірити чи спростувати, мало чого варті. Твердження мають бути перевірюваними. Завзятим скептикам варто дати змогу простежити вашу логіку, повторити ваші експерименти й перевірити, чи отримають вони той самий результат.
Типові пастки мислення: як нами маніпулюють
За словами Сагана, оцінюючи твердження, недостатньо знати, як виглядає правильне міркування. Значна частина виявлення нісенітниць відбувається via negativa, тобто через знання того, чого робити не варто. Саме тому друга частина когнітивного інструментарію науковця містить поширені приклади людських помилок:

Ad hominem (лат. «до людини») — атака на того, хто аргументує, а не на сам аргумент (наприклад: «Преподобна докторка Сміт — відома біблійна фундаменталістка, тож її заперечення щодо еволюції не варто сприймати серйозно»).
Аргумент від авторитету (наприклад: «Президента Річарда Ніксона варто переобрати, бо в нього є таємний план завершити війну в Південно-Східній Азії» — але через секретність плану виборці не могли оцінити його по суті; аргумент звівся до довіри через саму посаду — і, як виявилося, помилково).
Аргумент від несприятливих наслідків (наприклад: «Бог, що карає й винагороджує, мусить існувати, бо інакше суспільство було б значно безладнішим і небезпечнішим — можливо, навіть некерованим». Або: «Обвинуваченого в широко висвітленому вбивстві мають визнати винним — інакше це стане заохоченням для інших чоловіків убивати своїх дружин»).
Апеляція до невігластва — твердження, що все, чого не доведено хибним, мусить бути істинним, і навпаки (наприклад: «Немає переконливих доказів того, що НЛО не відвідують Землю; отже, НЛО існують — а значить, у Всесвіті є розумне життя». Або: «Можливо, є й сімдесят квадрильйонів інших світів, але жоден із них не відомий своїм моральним розвитком, тож Земля досі залишається центром Всесвіту»). Цю нетерпимість до невизначеності можна описати фразою: відсутність доказів — не доказ відсутності.
Особливе виправдання, яке часто покликане врятувати твердження, що потрапило у глибоку риторичну скруту (наприклад: «Як милосердний Бог може прирікати майбутні покоління на муки лише через те, що одна жінка, попри заборону, спонукала одного чоловіка з’їсти яблуко?» Виправдання: «Ви не розумієте тонкої доктрини вільної волі». Або: «Як можуть Отець, Син і Святий Дух бути водночас рівнобожественними в одній Особі?» Виправдання: «Ви не розумієте Божественної таємниці Трійці». Або: «Як Бог міг дозволити прихильникам іудаїзму, християнства та ісламу — кожній з релігій, що закликає до героїчних проявів любові й співчуття — чинити стільки жорстокості так довго?» Виправдання знову про вільну волю. І взагалі, шляхи Господні незбагненні).
Припущення відповіді (наприклад: «Ми мусимо запровадити смертну кару, щоб стримати насильницькі злочини». Але чи справді рівень насильницьких злочинів падає там, де її застосовують? Або: «Фондовий ринок упав учора через технічну корекцію та фіксацію прибутку інвесторами» — але чи є якісь незалежні докази причетності «корекції» та фіксації прибутку; чи дізналися ми бодай щось із цього пояснення?).
Вибіркове спостереження, також відоме як «перелік сприятливих обставин», або, за словами філософа Френсіса Бекона, «рахувати влучення й забувати про промахи» (наприклад: штат пишається президентами, яких дав країні, але мовчить про серійних убивць, що звідти ж походять).
Статистика малих чисел — близька родичка вибіркового спостереження (наприклад: «Кажуть, що кожен п’ятий у світі — китаєць. Як це можливо? Я знаю сотні людей, і серед них жодного китайця». Або: «Я вже тричі поспіль викинув сімку. Сьогодні мені не можна програти»).
Нерозуміння природи статистики (наприклад: президент Дуайт Ейзенгауер висловлював здивування й тривогу, дізнавшись, що рівно половина американців мають інтелект нижчий за середній).
Непослідовність (наприклад: розсудливо готуватися до найгіршого, на що здатен потенційний військовий супротивник, але водночас легковажно ігнорувати наукові прогнози щодо екологічних загроз, бо вони нібито «не доведені». Або: пояснювати зниження тривалості життя в колишньому Радянському Союзі провалами комунізму багато років тому, але ніколи не пов’язувати високу дитячу смертність у США — нині найвищу серед великих індустріальних країн — із провалами капіталізму. Або: вважати розумним, що Всесвіт існуватиме вічно в майбутньому, але водночас визнавати абсурдною можливість того, що він існував вічно й у минулому);
Non sequitur (лат. «не випливає») — ті, хто впадає в цю помилку, часто просто не помічають інших можливих варіантів (наприклад: «Наша нація переможе, бо Бог великий» — хоча так стверджує майже кожна нація; німецький варіант звучав як «Gott mit uns» — «Бог з нами»).
Post hoc, ergo propter hoc (лат. «це сталося після, тож це й спричинило») (наприклад, кардинал Хайме Сін, архієпископ Маніли: «Я знаю… 26-річну жінку, яка виглядає на 60, бо приймає [протизаплідні] таблетки». Або: до того, як жінки отримали право голосу, не існувало ядерної зброї).
Беззмістовне питання (наприклад: «Що станеться, якщо незборима сила зустріне нерухомий об’єкт?» Але якщо існує незборима сила, то нерухомих об’єктів бути не може, і навпаки).
Виключення середнього, або хибна дихотомія — врахування лише двох крайніх точок безперервного спектра можливостей (наприклад: «Звісно, ставай на його бік; мій чоловік бездоганний, а я завжди винна». Або: «Або ти любиш свою країну, або ненавидиш її». Або: «Якщо ти не частина рішення, то ти частина проблеми»).
Короткострокове проти довгострокового — підвид виключення середнього, але достатньо важливий, щоб виділити його окремо (наприклад: «Ми не можемо дозволити собі програми для харчування недоїдаючих дітей і навчання дошкільнят. Нам терміново потрібно боротися зі злочинністю на вулицях». Або: «Чому слід досліджувати космос чи займатися фундаментальною наукою, коли в нас такий величезний дефіцит бюджету?»).
Слизький схил, пов’язаний із виключенням середнього (наприклад: «Якщо ми дозволимо аборти на перших тижнях вагітності, стане неможливо запобігти вбивству доношеної дитини». Або навпаки: «Якщо держава забороняє аборти навіть на дев’ятому місяці, скоро вона почне диктувати нам, що робити з нашими тілами одразу після зачаття»).
Плутання кореляції з причинністю (наприклад: опитування показує, що серед випускників вишів частка гомосексуальних людей вища, ніж серед менш освічених — отже, освіта робить людей геями. Або: землетруси в Андах корелюють із найближчими наближеннями планети Уран; отже — попри відсутність такої кореляції для значно ближчого й масивнішого Юпітера — саме Уран спричиняє ці землетруси).
Опудало — карикатурне зображення позиції, щоб її було легше атакувати (наприклад: «Науковці вважають, що живі організми просто випадково склалися разом» — формулювання, яке свідомо ігнорує ключову дарвінівську ідею про те, що природа просувається вперед, зберігаючи те, що працює, і відкидаючи те, що не працює. Або — це також приклад помилки короткострокового проти довгострокового — «екологи дбають більше про окунів-дартерів і плямистих сов, ніж про людей»).
Приховані докази, або напівправда (наприклад: по телебаченню показують напрочуд точне й часто цитоване «пророцтво» про спробу вбивства президента Рейгана — але важлива деталь: чи записали його до події, чи після? Або: «Ці зловживання влади вимагають революції, навіть якщо неможливо приготувати омлет, не розбивши кілька яєць». Так, але чи не призведе така революція до значно більшої кількості жертв, ніж за попереднього режиму? Що нам підказує досвід інших революцій? Чи всі революції проти репресивних режимів справді бажані й відповідають інтересам народу?).
Неоднозначні фрази (наприклад: поділ влади за Конституцією США передбачає, що США не можуть вести війну без оголошення Конгресом. Водночас президенти контролюють зовнішню політику та ведення війн — потужний інструмент для перевибрання. Тож президенти будь-якої партії можуть мати спокусу організовувати війни, водночас вимахуючи прапором і називаючи ці війни якось інакше — «поліцейські акції», «озброєні вторгнення», «захисні удари у відповідь», «пацифікація», «захист американських інтересів» та різноманітні «операції», як-от «Operation Just Cause». Евфемізми для війни — лише один приклад широкого класу перевинаходів мови для політичних цілей. Талейран казав: «Важливе мистецтво політиків — знаходити нові назви для інституцій, які під старими назвами стали огидними для публіки»).
MUST READ:  Міф: Найважливішим є баланс між роботою і дозвіллям
Хоч інструментарій Сагана й широкий, він не охоплює всіх способів, якими можна маніпулювати нашим мисленням. Та це чудова відправна точка для розвитку навичок виявлення нісенітниць.

За матеріалами The Mind Collection

Джерело: https://www.management.com.ua/blog/nabir-dlya-vyyavlennya-nisenitnyts/