Книга «7 граней/таланту» Білла Бонстеттера та Ешлі Бауерс практично недоступна широкому читачеві, оскільки видана обмеженим тиражем під егідою TTI Success Insights Ukraine. Її неможливо знайти на ринку «Петрівка», її неможливо придбати у книгарнях, хоч тема дуже важлива – як розкрити свій талант? І як розкрити таланти своїх підлеглих?
The Economist утретє поспіль визначив, хто з керівників публічних компаній продемонстрував найкращі результати для акціонерів. Методологія залишилася жорсткою й прагматичною: у фокусі — компанії з індексу S&P 1200, які показали надлишкову дохідність для акціонерів у межах своїх секторів.
До розгляду бралися лише ті CEO, які очолюють бізнес щонайменше три роки. Із десятка фіналістів шляхом послідовних виключень було визначено одного переможця. До початкового списку увійшли керівники з різних галузей — від оборони й медіа до видобутку золота та напівпровідників. Серед них: Армін Папперґер (Rheinmetall), Том Палмер (Newmont), Наокі Окада (Fujikura), Девід Заслав (Warner Bros. Discovery), Сон Дже-Іль (Hanwha Aerospace), Санджай Мехротра (Micron), Пол Роллінсон (Kinross Gold), Володимир Тенєв (Robinhood), Квак Но-Джон (SK Hynix) і Дейв Мослі (Seagate Technology).
Частину кандидатів було відсіяно через слабкі фундаментальні результати. Зокрема, Seagate під керівництвом Дейва Мослі до буму штучного інтелекту втратила близько 40% річного виторгу, а Warner Bros. Discovery, попри короткострокове зростання котирувань на чутках про можливий продаж, залишається збитковою з моменту злиття у 2022 році — рішення, яке ініціював сам Заслав.
Ще двоє керівників вибули через питання корпоративного управління. Скандал із нецільовим використанням коштів у Fujikura та суперечлива емісія акцій Hanwha Aerospace, заблокована фінансовим регулятором Південної Кореї, стали сигналами про системні прогалини в нагляді й прозорості.
Окрему групу склали компанії, чиї акціонерні успіхи радше пояснювалися ринковою кон’юнктурою, ніж управлінською майстерністю. Стрімке зростання цін на золото у 2025 році (+65%) зіграло на користь Newmont і Kinross, але навряд чи може вважатися заслугою їхніх CEO.
Серед технологічних компаній позитивно вирізнявся Квак Но-Джон зі SK Hynix. Його послідовні інвестиції в R&D, попри циклічність ринку пам’яті, дали змогу компанії стати світовим лідером у сегменті HBM — критично важливому для ШІ-інфраструктури. Водночас Robinhood під керівництвом Володимира Тенєва демонструє інноваційну експансію, але продовжує балансувати на тонкій межі регуляторних ризиків, що підтверджують багатомільйонні штрафи.
У підсумку вибір журі був однозначним. CEO року за версією The Economist став Армін Папперґер (Armin Papperger), генеральний директор Rheinmetall. За рік компанія забезпечила акціонерам сукупну дохідність у 158%, включно з дивідендами. Навіть на тлі загального підйому європейського оборонного сектору Rheinmetall вирізняється портфелем виграних контрактів, агресивною експансією (зокрема виходом у військове суднобудування) та масштабними інвестиціями в переозброєння Європи.
Папперґер — приклад керівника з довгою стратегічною пам’яттю. Він очолює Rheinmetall із 2013 року й послідовно відстоював роль європейської оборонної промисловості задовго до повномасштабної російської агресії проти України, коли цей сектор сприймався радше як політичний баласт. Навіть після того, як у 2024 році було зірвано спробу його фізичного усунення з боку російських спецслужб, CEO не змінив курсу.
З корпоративної перспективи це кейс про те, як далекоглядна стратегія, витримка й готовність інвестувати «проти настрою ринку» з часом конвертуються у виняткову акціонерну вартість. У 2025 році Папперґер просто зібрав дивіденди з рішень, ухвалених значно раніше.