Реєстри фармацевтів: чому вчить досвід різних країн?

Іванна Коваль, журналіст

Реєстри фармацевтів є важливим інструментом забезпечення якості, безпеки та прозорості фармацевтичних послуг у багатьох країнах світу. Хоча вони формуються з деякими національними відмінностями, основна їх функція – контроль за діяльністю фармацевтів, їх відповідністю кваліфікації, тож і захисті прав пацієнтів.

У більшості країн світу існують офіційні реєстри фармацевтів – державні або професійні – що містять інформацію про право фармацевта на практику, забезпечуючи контроль за цією професією та прозорість для роботодавців і пацієнтів.

Однак існує й певна специфіка в їх наповненні та функціях.

У країнах з високими стандартами охорони здоров’я, таких як США, Канада, Велика Британія, Австралія та Нова Зеландія, реєстри фармацевтів ведуться на державному або професійному рівні. Наприклад, у США кожен штат має власну раду фармації, яка підтримує онлайн-бази з інформацією про ліцензії фармацевтів, що доступні громадськості. У Канаді аналогічні функції виконують провінційні колегії фармацевтів.

В Європейському Союзі практика ведення реєстрів також широко поширена. Наприклад, у Великій Британії діє відкритий реєстр, який ведеться Загальною фармацевтичною радою (GPhC), а в Ірландії — Фармацевтичним товариством Ірландії (PSI). Ці реєстри дозволяють громадськості легко перевірити статус ліцензії фармацевта, а також дізнатися про наявність дисциплінарних стягнень чи обмежень діяльності.

Інші країни, такі як Франція, Італія та Іспанія, ведуть реєстри через професійні ордени фармацевтів, які містять детальну інформацію про кваліфікацію спеціалістів, їхню освіту, місце практики та чинність ліцензії. У цих країнах також існують загальнодоступні онлайн-сервіси, що забезпечує прозорість та зручність перевірки.

В країнах Азії підхід різноманітніший. Наприклад, в Індії реєстри ведуться штатними радами під наглядом Всеіндійської ради фармації. Закон про фармацію Індії вимагає ведення реєстрів фармацевтів із зазначенням їх імені, адреси, кваліфікації тощо, в той час, як, наприклад, а Фармацевтична рада Іспанії забезпечує публікацію мінімальних даних . У Китаї реєстр ведеться Національною адміністрацією лікарських засобів (NMPA). Дані реєстрів переважно доступні регуляторам або за запитом, з обмеженим публічним доступом.

У країнах Африки, таких як Нігерія, ПАР та Гана, реєстри фармацевтів ведуть державні фармацевтичні ради. Реєстри є відкритими, з можливістю онлайн-перевірки ліцензійного статусу спеціалістів, що сприяє боротьбі з шахрайством та нелегальною практикою.

Багато країн, зокрема Велика Британія, Ірландія, Сінгапур, Канада та Австралія, також надають відкритий онлайн-доступ для перевірки статусу фармацевта. Обмеження доступу має місце в Німеччині, Польщі, де реєстри призначені для внутрішнього користування регуляторами, однак все ж вимагають обов’язкового внесення всіх практикуючих фармацевтів до офіційних списків.